Комікс-серія “Пацани” — це не лише пародія на самі запліснявілі супергеройські штампи, це ще й історія про супергеройське свавілля: чим більше в тебе сили, тим менше відповідальності ти маєш. Наприклад, час від часу рятуючи світ, ти можеш дозволити собі оргії з малолітніми шльондрами, і суспільство буде закривати на те очі. Або ж під час переслідування суперпоганця можеш ненароком вбити кількох ні в чому не винних людей, і це також пройде повз увагу мас-медіа. Бо ж якщо зачепити такого героя, то хто наступного разу кривдників по плечах битиме, га? Га?
Та байдуже далеко не всім. У загін “Пацанів” набрали якраз тих людей, які не терплять вседозволеності суперів. І діє цей загін жорстоко, але ефективно, ставлячи наглоту на місце.
Перший том серії був феєричним і в цілому являв собою пародію на суперкоманди.
Другий том починається з того, що якийсь гея вкоротив собі віку, і поліція відхрестилася таке розслідувати, бо геї, резонанс і тому подібне. Підозра спочатку впала на місцевий аналог Бетмена, який через певні причини намагався відлюбити все, що бачив навкруги, але врешті решт винним виявився інший супер, якого за контрактом примушували відвідувати зустрічі з ЛГБТ-спільнотою, та цей супер насправді терпіти такого не міг, а далі сталося те, що сталося.
У цій сюжетній арці історія дещо просідає, гумор однобокий, але автору, Гарту Еннісу, вдалося показати, що справа не в тому, гей ти чи не гей, а справа більше стосується ступеня твого мудацтва. І якщо в мудака за спиною плащ чи то реактивний ранець, це не робить його меншим мудаком.
Звичайно, тут ще можна було б поговорити про пропаганду, але її в коміксі немає. Побутова ситуація у світі, яким тиняються супергерої.
Закінчується частина з розслідуванням феєрично: місцевий аналог Бєтмена, якого звинувачували в розтлінні всього і вся, грає астероїд і рятує світ. Кожному своє.
Друга частина — про місію в рашці. Зима, завірюха, горілка — типові уявлення про сусідню країну. Тепер вже йдеться про можливий державний заколот, в якому приймають участь суперпоганці. Має місце гра спецслужб та спроба шокувати читача любов’ю головної поганесси до надвеликих ділдаків.
Закінчується все кількома ефектними та ефективними вибухами, потенціал російського супергероя, Ковбаси Кохання, розкрито неповність, хоча виявлено його слабкість: він не може відвідувати стріп-бари, бо одразу втрачає можливість нормально пересуватися.
Друга історія вже ближче до загальної концепції, але екшен занадто однобокий. Сама ідея про те, що у вас є засіб контролювати суперів та, власне, продажні супери, аби робити будь-що що вам заманеться — цікава, але не дотиснута до кінця. Самі суперпоганці ніяк себе не проявляють, а жорстокість одних несуперів до інших несуперів занадто банальна. Та сама гра спецслужб дуже примітивна, їй просто додали кілька сатиричних подробись та вирішили, що й так буде нормально.
Про переклад: він все ще невдалий. Матючиння тут не прикривають, але фрази будують не цікаво. “Ексмо” хоча б шрифти цього разу людські використовує.
Коментарі
Дописати коментар